Новий український правопис оскаржила в суді мама школярки

Відповідний позов до Кабінету Міністрів України надійшов до одного з адміністративних судів.

Оскарженя нової редакції правопису ініціювала мати учениці 7 класу. Вона просить суд визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 №427 «Питання українського правопису».

Суть позовної заяви про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту:

Позивач є малолітньою дитиною, яка навчається у загальноосвітній школі з українською мовою викладання у 7-ому класі. Відповідно вона вивчає українську мову та застосовує її у своєму навчанні щоденно. Також позивач вважає українську мову своєю рідною мовою.

22.05.2019 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №437 «Питання українського правопису». Відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінет Міністрів України погоджується з пропозицією Міністерства освіти і науки та Академії Наук України щодо схвалення нової редакції Українського правопису. Пунктом 2 зазначеної постанови визнаються такими, що втратили чинність положення Постанови КМУ №309 від 08.06.1992 року, якими було схвалено діючу редакцію правопису, яка протягом всіх років незалежності викладалася у школах та вищих навчальних закладах

України.

Пунктом 3 постанови передбачено:

«3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям сприяти використанню  в новій редакції Українського правопису в діловодстві, освіті, видавничій справі, сфері телебачення і радіомовлення, інших сферах суспільного життя.»

Таким чином новий правопис повинен бути застосований, у тому числі, і в галузі освіти. Тобто позивач повинна буде вивчати новий український правопис та застосовувати його у своєму навчанні. Отже, спірна постанова є нормативно-правовим актом, який буде застосований стосовно позивача, що надає позивачу право на звернення до суду із його оскарженням.

Постанова передбачає такі, наприклад, обов’язкові зміни у правописі (тобто написання слів в інший спосіб буде порушенням норм правопису, помилкою):

1) Обов’язковість «йотуваня»,

У словах іншомовного походження звук j має передаватися виключно через літери «є», «ї», «ю», «я». Раніше використовувана літера «е» та «й» застосуванню не підлягає і є помилкою. Наприклад, проект – проєкт, проекція – проєкція, фойє – фоє.

2) пів пишеться виключно окремо. Тобто пів країни, пів метра, пів відра.

3) виключення дефісу із більшості слів: віцепрезидент, попмузика і т.п. При цьому слово «золотовалютний» чомусь стало писатися через дефіс.

Крім того суттєво розмиваються норми української мови, що ускладнює її вивчення та грамотне використання. Так велика кількість норм української мови стає не обов’язковими для вживання.

Наприклад, правильним стають такі слова як Атени (замість Афіни), авдиторія (замість аудиторія), ирій (замість вирій), Марфа (замість Марта). Крім того з’являється велика кількість інших «варіативних» норм, які, в цілому, роблять мову набагато менш

унормованою та роблять офіційними та правильним діалектизми, притаманні або лише мешканцям окремих областей України, або взагалі лише закордонним українцям.

Разом з тим Кабінет Міністрів України, приймаючи спірну постанову, порушив вимоги Конституції України та Законів України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд повинен перевірити, чи діяв суб’єкт владних повноважень у межах та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законами України.

Вважаємо, що Кабінет Міністрів діяв поза межею своєї встановленої компетенції, а також із грубим порушенням законодавства, що регулює порядок прийняття та оприлюднення нормативно-правових актів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть діяти виключно в межах та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені у статті 116 Конституції України. Пункт 10 частини першої зазначеної статті містить відсильну норму до інших законів України, які можуть визначати повноваження КМУ.

Пункт 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначають, що відповідач:

«забезпечує проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; створює умови для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;»

Більше даний закон не містить жодної згадки про вплив Кабінету Міністрів України на українську мову. На думку позивача забезпечення всебічного розвитку та функціонування у всіх сферах суспільного життя не є тотожним наданню повноваження щодо визначення того, якою має бути українська мова. Навпаки, таке повноваження вимагає від уряду забезпечувати вільний розвиток української мови відповідно до історичних процесів, що відбуваються в Україні. Втручання уряду в такі процеси не є забезпеченням розвитку, а є зміною самого змісту української мови.

Відповідач і не посилається на зазначені положення Закону України «Про Кабінет Міністрів України», оскільки єдиним актом, який містив положення, що дозволяли б відповідачу приймати спірний акт, був Закон України «Про засади державної мовної політики».

На підставі зазначеного Закону Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №298 від 22 квітня 2013 року. Про те Закон України «Про засади

державної мовної політики» визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2018 від 28.02.2018 року. Таким чином з 28.02.2018 року Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати норми українського правопису та порядку затвердження таких норм.

Крім того, відповідно до підпункту а пункту 1 частини першої статті 44 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» в Україні створюється Національна комісія зі стандартів державної мови, яка:

«1) напрацьовує з урахуванням пропозицій та висновків Інституту української мови Національної академії наук України, інших наукових та освітніх установ і затверджує стандарти державної мови, зокрема:

а) правопис української мови та зміни до нього;»

Проте, зазначений Закон ще не набув чинності, оскільки така чинність для нього наступає лише 16.07.2019 року.

Таким чином, на момент подання позовної заяви та ухвалення відповідачем спірного нормативно-правового акту в Україні не існувало органу, якому б законом було делеговано право визначати норми українського правопису. За таких обставин Кабінет Міністрів України був позбавлений права змінювати або скасовувати раніше існуючий правопис., який був затверджений відповідно до законодавства, що діяло до прийняття Конституції України 1996 року та зберігав чинність в силу положень пункту 1 Розділу XV Конституції України.

Отже, ухвалюючи так званий «Новий правопис» Кабінет Міністрів України діяв поза межами своїх повноважень, виключно в інтересах політичної доцільності, без врахування реального стану розвитку української мови, що застосовується її носіями.

Також відповідач порушив порядок прийняття та оприлюднення нормативно-правового акту. Пункт 1 спірної постанови містить відсилку до Правопису, який не є додатком до цієї постанови. Пункт 3 постанови зобов’язує користуватися новим правописом. Таким чином пункти 1 та 3 надають загальну обов’язковість документу, який не був оприлюднений як нормативно-правовий акт, не зареєстрований у встановленому законом порядку, не обговорювався на засідання уряду, до нього не могли вноситися правки членами КМУ.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 2, 56, 264 КАС України позивач просить суд:

Визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №437 від 22 травня 2019 року.

Стягнути з відповідача судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви.

04.06.2019 року

Представник позивача              підпис.

Суд вирішує питання про відкриття провадження в адміністративній справі.

За матеріалами видання «Закон і бізнес»