Звернення до суду в порядку окремого провадження ( розділ IV ЦПК України )

Стаття 234. Окреме провадження

     1. Окреме  провадження  -  це  вид   непозовного   цивільного
судочинства,  в  порядку  якого  розглядаються цивільні справи про
підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають
значення  для  охорони  прав та інтересів особи або створення умов
здійснення  нею  особистих  немайнових  чи   майнових   прав   або
підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

     2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

     1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи,  визнання
фізичної особи недієздатною та поновлення  цивільної  дієздатності
фізичної особи;

     2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

     3) визнання  фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення
її померлою;

     4) усиновлення;

     5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

     6) відновлення прав на втрачені цінні папери  на  пред'явника
та векселі;

     7) передачу   безхазяйної   нерухомої   речі   у   комунальну
власність;

     8) визнання спадщини відумерлою;

     9) надання  особі  психіатричної   допомоги   в   примусовому
порядку;

     10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

     11) розкриття  банком  інформації,  яка  містить   банківську
таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

     3.  У порядку окремого провадження розглядаються також справи
про  надання  права  на  шлюб,  про  розірвання  шлюбу  за  заявою
подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один
з  нього  засуджений  до позбавлення волі, про встановлення режиму
окремого  проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках,
встановлених законом.

            4. У випадках,  встановлених пунктами 1,  3, 4, 9, 10 частини
другої  цієї  статті,  розгляд  справ  проводиться  судом у складі
одного судді і двох народних засідателів

Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають 
                  юридичне значення 
 
 

     1. Суд розглядає справи про встановлення факту: 
 
 

     1) родинних відносин між фізичними особами; 
 
 

     2) перебування фізичної особи на утриманні; 
 
 

     3) каліцтва,  якщо  це  потрібно  для  призначення пенсії або 
 одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному 
 страхуванню; 
 
 

     4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 
 
 

     5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 
 
 

     6) належності правовстановлюючих документів особі,  прізвище, 
 ім'я,  по батькові,  місце і час народження якої,  що зазначені  в 
 документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і 
 часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження 
 або в паспорті; 
 
 

     7) народження   особи   в  певний  час  у  разі  неможливості 
 реєстрації органом державної  реєстрації  актів  цивільного  стану 
 факту народження; 
 
 

     8) смерті  особи  в певний час у разі неможливості реєстрації 
 органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 
 
 

     9)  смерті  особи,  яка  пропала  безвісти  за  обставин,  що 
 загрожували  їй  смертю або дають підстави вважати її загиблою від 
 певного   нещасного   випадку   внаслідок   надзвичайних  ситуацій 
 техногенного та природного характеру.
 
 

     2. У судовому порядку  можуть  бути  встановлені  також  інші 
 факти,   від   яких  залежить  виникнення,  зміна  або  припинення 
 особистих  чи  майнових  прав  фізичних  осіб,  якщо  законом   не 
 визначено іншого порядку їх встановлення. 
 
 

     3. Справи  про  встановлення факту належності особі паспорта, 
 військового квитка,  квитка про членство в об'єднанні громадян,  а 
 також  свідоцтв,  що  їх видають органи державної реєстрації актів 
 цивільного стану,  судовому розгляду  в  окремому  провадженні  не 
 підлягають. 
 
 

Стаття 257. Підсудність 
 
 

     1. Заява  фізичної  особи  про  встановлення  факту,  що  має 
 юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. 
 
 

     2.  Підсудність  справ  за  заявою  громадянина України, який 
 проживає  за  її  межами,  про встановлення факту, що має юридичне 
 значення,   визначається   за   його   клопотанням  ухвалою  судді 
 Верховного Суду України.

Стаття 258. Зміст заяви 
 
 

     1. У заяві повинно бути зазначено: 
 
 

     1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 
 
 

     2) причини неможливості одержання або відновлення документів, 
 що посвідчують цей факт; 
 
 

     3) докази, що підтверджують факт. 
 
 

     2. До  заяви  додаються докази,  що підтверджують викладені в 
 заяві обставини,  і довідка про неможливість відновлення втрачених 
 документів.